Сьогодні ми багато часу проводимо в Інтернеті, який перетворився на джерело інформації № 1 для більшості представників суспільства, незалежно від віку, гендеру чи статусу. Українці залюбки споживають інформаційний контент вебсайтів, читають та коментують дописи у соцмережах, перебувають у групах месенджерів, обговорюють різні проблеми на численних форумах тощо. Звісно, цей факт усвідомлюють і ті, хто є чи намагається стати інфлюєнсером. Тому щодня ми бачимо террабайти нової інформації, яка далеко не завжди вирізняється правдивістю та об'єктивністю. До речі, матеріали сенсаційного, скандального чи негативного характеру завжди цікавитимуть пересічних читачів. Проте не всі з них володіють критичним мисленням і захочуть гаяти час на перевірку викладеного, нехай навіть текст має відверто суперечливий характер.

Щодо вебсайтів, то тут джерелами хейту, як правило, є
1) сайти-одноденки, що створюються з конкретною метою ініціювання негативу;
2) пули ресурсів, що належать одному власнику. Їх типовим завданням є поширення хейту з максимальною швидкістю;
3) сайти-сміттярки. Редакції «сміттярок» відверто не дотримуються журналістських стандартів у гонитві за сенсацією, а тому свідомо/несвідомо публікують неперевірену інформацію.

Такий різновид медіа, як соціальні мережі, небезпечний залученням ботів, накруток, фейкових аккаунтів та інших механізмів дестабілізації ситуації навколо медійної особи. Тут особливої шкоди можуть завдати боти або ж цілі ботоферми. Їх інструменти – це втручання в дискусії у коментарях, безпосереднє поширення дезінформації, активізація стадного інстинкту.

Звернути увагу на контент підозрілого аккаунту. Наприклад,
– власні фотографії – їх або мало, або зовсім немає, опубліковані в один проміжок часу, взяті з соцмереж реальних людей;
– власні дописи – переважно відсутні, натомість наявні масові репости;
– особиста інформація – у більшості ботів її немає;
– «друзі» – справжніх майже немає, більшість – такі ж боти.

До основних належать завчасний збір повноцінного медіадосьє (на себе, керівника, партнера, конкурента), щоденний глибинний моніторинг Інтернет-простору, встановлення першоджерела та масштабів поширення хейту і деанонімізація залученних до нього ресурсів. Реалізація таких завдань можлива і самостійним шляхом, і за допомогою платних інструментів.

Проте слід усвідомлювати, що фраза «Google знає все» – це міф. З основних недоліків самостійного OSINT у Google:

– коректність запиту – існує висока ймовірність не знайти нічого суттєвого або зіткнутися з надмірною кількістю нерелевантної інформації;
– соцмережі пошуковики моніторять вкрай слабо, а більшість відгуків чи згадувань містяться саме там;
– Google збирає інформацію лише з найбільш індексованих сайтів, а негатив часто містять сайти-одноденки або нікому не відомі ресурси. Саме з таких регулярно починаються медіаатаки;
– не завжди на вебсайтах медіасил видно кількість переглядів або вона не збігається з фактичним станом речей (може бути накручена, технічні нюанси);
Виходить, Google забирає багато часу і не дає стовідсотковий результат.

Щодо платних можливостей, то йдеться про поширені сьогодні системи медіамоніторингу. Але і тут немає тієї універсальної, яка знайде усі можливі небезпеки у кожному з сегментів: і у соцмережах, і у Telegram-каналах, і на медіаресурсах, і на форумах. До того, ж вартість доступу до кожної з них стартує від 10 000 грн на місяць з обмеженням у кількості тем, а ще треба бути хорошим фахівцем, аби ефективно використовувати їх можливості. Якщо порахувати витрати на системи, то сума виходить захмарна.