Протягом двох скликань, які мені довелося працювати у Верховній Раді України та з різними народними обранцями, хочу сказати, що жоден із них не був моїм знайомим, кумом, братом чи сватом. Також знаю багато помічників, у яких аналогічна історія. На дану посаду реально потрапити завдяки власним знанням, досвіду та відповідальному ставленню до роботи. Це той факт, який має місце при влаштуванні на роботу. Найчастіше народні депутати організовують співбесіди, на які запрошують людей, які більш-менш підходять за запитом, тобто реально зможуть на себе взяти той чи інший обсяг або напрямок роботи. Такі пропозиції можна побачити, наприклад: на особистих сторінках народних депутатів у соціальних мережах та створених Telegram-групах, через діючих помічників та приватні школи тощо.

У випадках, коли людина йде до бажаної мети, вона випробовує всі можливі варіанти для себе. І я маю декілька крутих реальних кейсів. Перший − це дівчина (випускниця університету), яка проходила у мене стажування від приватної школи, у якої було неймовірне бажання працювати саме помічником, але вона не змогла потрапити на роботу відразу через брак знань та досвіду. Через рік вона все ж стала помічницею. Але не через родичівство, а через постійну роботу над собою та постійний рух до бажаної мети. Як бонус, на момент розгляду її кандидатури, вона мала характеристики після пройдених стажувань, сертифікати про закінчення приватних шкіл тощо. Тож, вона стала цікавою та такою, що вже мала базу знань у даному напрямку роботи, а тому стала корисною на посаді помічника-консультанта народного депутата України. Станом на сьогодні вона успішно працює у Парламенті.

Інший кейс − хлопець. Він працює вчителем, але його дуже цікавить політика. Познайомилися ми з ним на моєму індивідуальному курсі, який він проходив. Після навчання я помітила його здібності. Він швидко засвоював матеріал, ставив важливі питання та й в цілому орієнтувався у багатьох темах. Проте на час нашого навчання на посаду помічника-консультанта народного депутата України ніхто вакансій не пропонував, а тому він не мав змоги спробувати свої сили. Час від часу він намагався зарекомендувати свою кандидатуру серед народних депутатів. Але перевага надавалася людям з досвідом роботи. Втім, він не зупинявся на цьому. Він вирішив відправити анкету на стажування в Апараті Верховної Ради України й успішно пройшов відбір. Тепер він проходить стажування в одному з Управлінь Апарату.

Ну й останній приклад: знаю дівчину, яка працювала помічником судді, проте через постійне перевиснаження, великий обсяг роботи вирішила щось змінити. Побачила вакансію на посаду помічника, яку мій народний депутат тоді публікувала, й вирішила податися. На той момент даному депутату було подано близько тридцяти резюме, проте дівчина потрапила спочатку у топ-10, далі проводилися індивідуальні співбесіди з кожним кандидатом і її було відібрано у топ-3, а далі особисте спілкування з народним депутатом та оцінка рівня знань та відповідей на поставлені питання. І в кінцевому результаті дівчина залишилася працювати, проявила себе відповідальною та старанною. Більше того, вона працює помічником й нині.

Тож, той момент, що на посаду помічника-консультанта народного депутата України беруть тільки «своїх» або по знайомствах − НЕПРАВДА. Пропоную у таких випадках більше спілкуватися з діючими помічниками або народними депутатами й цікавитися їх власними історіями старту роботи у Верховній Раді України. Після чого Ви точно зможете самостійно знівелювати описаний «стереотип».

Коли я почала працювати на посаді помічниці-консультантки народного депутата України, то мала юридичну освіту, але це не було прямою вимогою мого народного депутата, а проханням, адже той напрямок роботи, який я мала закрити, стосувався юридичного напряму, а тому дана освіта була пріоритетом.

Проте слід зауважити, що відповідно до статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» вбачається, що помічником-консультантом народного депутата за строковим трудовим договором (на постійній основі чи за сумісництвом) може працювати особа, яка має вищу освіту ступеня молодшого бакалавра або бакалавра. Про фах у законі не йдеться, тож, він може бути будь-яким: право, економіка, філолог, менеджмент, журналістика тощо.

Я схиляюся до того, що у Парламенті легше працювати людям з юридичною освітою, адже більшість питань стосуються законодавства: зокрема, написання проєктів законів, пропозицій до них, написання відповідей на звернення громадян, формулювання юридичного висновку на законопроєкт, підготовка та робота з депутатськими запитами і зверненнями тощо. Але є ще ряд робіт, які можуть виконувати й не юристи, серед них секретарська робота (діловод), пресслужба, власний бренд депутата, міжнародна діяльність тощо. Тобто тут варто виходити з того, ким є народний депутат та за якими напрямками роботи він працює, а далі можна зрозуміти його запит на помічників та їх обсяг роботи.

Тому стереотип про те, що для посади помічника-консультанта народного депутата України потрібно мати винятково юридичну освіту − це НЕПРАВДА. Моє побажання для тих, хто не розуміється у тому чи іншому питанні, полягає у перевірці його у законах або уточненні в експертів, і тільки після цього вірити поданій інформації.

У 2015 році, коли я почала працювати у Верховній Раді України, моя заробітна платня складала всього п'ять тисяч гривень, це при прожитковому мінімумі у 1378 гривень та мінімальній заробітній платні в 1378 гривень. Сказати, що це супербагато, нічого не сказати. Мій власний приклад того, що за ці кошти я щодня їздила з області до Києва та працювала з 9 години й до пізньої ночі, дає зрозуміти, що у Парламенті такий же рівень оплати праці, як будь-де в іншому місці. Але, наприклад, у юридичній фірмі юристи отримують у рази більші доходи, аніж помічники, які пишуть закони. Це факт.

Звісно, слід не виключати те, що заробітна платня помічника-консультанта народного депутата України на пряму залежить від депутата. Останній, відповідно до законодавства, самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів. І, до речі, фонд теж не супервеликий. З досвіду на фонд реально взяти лише дві-три людини, аби виплачувати їм більш-менш нормальну заробітну платню. І не супервелику, а нормальну − достатню для роботи у столиці.

З власного досвіду скажу чесно: помічники працюють надто багато і не отримують тієї заробітної платні, яка б була співрозмірною з їх робочим днем та графіком роботи, який у них часто буває 24/7.

Тому стереотип, що помічники-консультанти народних депутатів багато заробляють і не багато працюють − повна НЕПРАВДА. Іншими словами, помічники дуже багато працюють та отримують невелику заробітну платню за це.

Краса не врятує світ, хоча ми звикли чути про це з екранів телевізорів та в американських фільмах. Почнімо з того, що «в Україні найкрасивіші жінки» − уже сам по собі стереотип, який нам нав'язують ще з дитинства та вже багато років поспіль. Тож, що суспільство звикло думати, що тільки в Україні найкрасивіші жінки і, очевидно, що вони тільки у Парламенті. Виходить абсурд.

Слід відзначити, що на посади помічників-консультантів народних депутатів України обирають не тільки дівчат, але й хлопців. Як я вище зазначила, перевагу надають не гендерній ознаці, а знанням, досвіду та відповідальному ставленню до роботи людини, яка претендує на посаду помічника. Історії про красунь на підборах, кастинги та інші феєричні події – це ніщо інше, як крута новина від журналістів, які хочуть здивувати світ, і неважливо, що інформація − то стереотип чи фейк.

Від себе хочу зазначити, я хоч і дівчина, але ніколи не проходила кастингів на роботу за зовнішнім виглядом. Серед своїх колег знайомих знаю багато вродливих дівчат, але це не означає, що їх взяли на роботу помічниками за вроду… Це означає єдине: кожна з них − хороша спеціалістка та експертка у своєму питанні.

Тому стереотип, що в якості помічниць обирають красивіших, а не розумніших − це вже усталений стереотип нашого суспільства. Ми до цього вже так звикли, що вважаємо це нормою, хоча все навпаки. Пропоную більше зустрічатися з помічниками, спілкуватися з ними й вже робити власні висновки щодо їх рівня знань та практичного досвіду у поєднанні із зовнішнім виглядом.

Чесно кажучи, даний стереотип часто викликає у мене посмішку. Мені здається, що наше суспільство настільки втомилося від рутини, що починає вигадувати купу цікавих пліток, які перетворюються на феєричні історії. На своєму досвіді не знаю та не чула про жодні відносини між народними депутатами та їх помічниками. Усі люди, які працюють у Парламенті, є професійними та відповідальними, тому романи та відносини у них точно не на роботі і точно не з роботодавцями.

Знаю, що у даному скликанні була історія, яку оприлюднили журналісти, про одного із депутатів та його помічницю − молоденьку танцівницю, як вони про це писали. Від журналістів була лише суха інформація, яку вони максимально поширили, а суспільство, звісно, їм повірило. Проте за деякий час роботи помічницею стало зрозуміло, що дівчина прийшла до Парламенту не танцювати й не крутити романи, а «саме» працювати. У той час вона закінчувала ще один університет, проте журналісти не перевірили цієї інформацій чомусь. З часом вона бездоганно проявила себе у якості помічниці-консультантки народного депутата України.

Тож даний стереотип, що дівчата йдуть працювати у Парламент, щоб гарно вийти заміж − хороша історія для вух, які люблять надумані історії аби потішитися чимось новим. Дівчата ідуть у Парламент працювати й ще раз працювати на благо українського народу.